***

Коли схожі на долю обоє,

І вечір так мерзне у пальці, -

Як хочеться бути з тобою

Хоча би у парку на лавці.

Замерзлі долоні і плечі

Зігріти у двох нам легше.

Безмежне вікно порожнечі

У ніч перетворює вечір...

***

Відшліфований брук твого тіла

Заставляє дивитись в твій бік.

Гілка жасмину збіліла.

Може, хоче померти,

Відзеленівши на все літо?..

Встроми свій погляд в небо.

Розпечені комети

У мене забирають тебе

Й відшліфований брук твого тіла.

А насправді, я просто не вміла

Довести це все до божевілля!..

***

Осіннім вітром холод обіймає,

Несе розлуку літові в долонях,

І навіть ватра сумно дотліває,

Мене чекає потяг на пероні.

Це не печаль, не жаль, немає туги.

Колись тебе я називала просто другом.

Гриби у лісі осінь вже віщують.

Літа ідуть – зозулі не рахують.

В маленькім замку у гірській країні

Останню свічку загасити мушу.

Лишаю в ньому спогади і мрії.

Він зрозуміє – замок має душу.

Та кам’яна душа припаде снігом,

Мороз скує до замку всі дороги.

Лиш в темряві бездонних вікон

Чиясь любов, твої й мої тривоги.

Це не печаль, не жаль, немає туги.

Колись тебе я називала просто другом.

Гриби у лісі осінь вже віщують.

Літа ідуть – зозулі не рахують.

***

Де згубився той спів,

Що почути нікому не сила.

Хто розвіяв слова

У полях при межі?

Вже й не вірю собі,

Але ж знаю любила, любила...

Твої руки, уста

Й ніжні очі твої.

Ці сніги, що не впали,

Морози, що не відрипіли,

Поцілунки твої

Понесли в небуття.

А душа в онімінні

Очікує співу.

Це розлука твоя

І любов вже давно не моя.

***

Де ночуєш сьогодні,

Осінній холодний дощ? –

Одинокі краплини на чужому порозі.

Ти ідеш, стільки бути в дорозі!

Шибку вмив – плакати вже не треба.

Сльози на потім собі збережу.

Принеси мені клаптик неба,

Маленька краплинко дощу.

Принеси мені жовте листя –

Жменьку сонця з морозом у грудях,

Поклади, мов коштовне намисто,

Зустріч нашу посеред буднів.

Постривай, скільки можна іти?

Я запрошую в гості до себе:

Разом сядемо я і ти

Може, врешті, покинеш небо?..

***

Ти ранній запах снігу

Невидимий і невловимий

Тебе ніде нема:

В думках, у снах, у мріях.

І серпень стежку в осінь вже відміряв.

Мене чекає суєта мирська

На тротуарах, у душних маршрутках

Пів зустрічі з тобою за життя.

Я гори знову покидати мушу.

Візьму за руку літо і тепло,

І сушених грибів на згадку жменю.

(В дитинстві були зими злі,

На обійстя приходили олені).

Тоді тебе ще не пізнала я,

Та і тепер ніде тебе не знайду –

Лиш в горах прадідів моїх

Суниці схожі на уста твої.

***

Згасли весни

Полум’ям у літо,

Юність збилась вже давно з дороги...

Ну і що? Долоні не зігріті?

Нам відомі й не такі тривоги.

Літо в осінь

Тихо пожовтіє,

За туман сягнуть стежки далекі.

Друже, друже, тихо вітер віє...

Струнами карпатської смереки.

Завтра в гори.

Може поряд будем?

І до чого тут ім’я твоє?

Я у тебе не спитаю, друже!

Просто спогад поряд мене йде.