У Києві, у Лаврі, у соборах
Молитва лилась, свічкою горіла.
У темнім небі тихі зорі.
Душа ледь чутно мерехтіла
Під велетенськими панікадилами церков.
За вечором моя межа боліла,
Мов вічна і палка любов.
Вони ялинку застромили в небо –
Хотіли бути ближче до святих...
Малий, ледь-ледь помітненький ангелик
Тремтів біля долонь твоїх.
2 коментарі:
Дана Степанівна, такий знайомий Ваш стиль поезії! Знаєте, що я читаю між рядків? Що виконуючи ВСІ християнські традиції, люди не бачать Божої присутності поруч нас! Нехай той "ледь-ледь помітненький ангелик" стане нарешті видимим ам усім!
О моя люба Валехівно! Час минає, а ми з вами залишаємось собою.
Дописати коментар