***

В блакитнім оксамиті

Борів гірських далеких

Блукає щось незнане,

Чи може й навпаки.

Піти б туди з тобою,

Неначе два лелеки,

Збудити громом душі,

Черкнути блискавки.

Десь, може, за край неба

Там, де ніхто не знає,

Чи просто, де Бескиди

Вп’ялись у височінь.

Колись там жили бесcи,

Там їхній Кінь блукає,

І ми колись там були,

Де пісня лиш луна.

Вклонитись би Парашці

За подарунок долі,

Зайти у Либохору

До двох отих старих,

А потім йти додому,

Оговтавши поволі

В душі тривоги й болі,

Й злорадний долі сміх.