Мама

А ти стоїш вся в біле ряждена,
У далечінь зіниці уп'ялись.
Кого чекаєш, мамо?
Ти ж бо стомлена.
Дивись, вже навіть обрій посивів...

Чекаю я усіх своїх синів...
В полях звитяги, на морськім путі,
Де лиш не клали голови свої.

А ти чекаєш - обрій посивів.
Усіх вже пережила ворогів.
Стоїш, мов вишня коло хати
Відтоді, як проходили сармати твої степи.
Чекай... терпи...
Вже не повернуться сини.

У вишитті, у соняхах, в блакиті
Твої роки так важко пережиті.
Чи чуєш, мамо, все колись мине.
Та матері любов повік не згине,
Вона віки отак чекає сина.
Вже обрій утомився від зіниць...
Яка ж в твоєму серці, мамо, міць!

Дозволь вклонитись, впасти на коліна,
Радіти, що я теж твоя дитина!
Дозволь припасти до твого чола...
Ти будеш, є і ти завжди була.
Поглянь, як розквіта твоя родина.
Ти мати, ти любов, ти Україна!