мій найкращий друг: ***

мій найкращий друг: ***: " Полонинка Мшанка зустріла нас після 8-ми годинного переходу глибоким снігом і стрімкими схилами. Вечір... Було хо..."

***

Я сумувала за тобою,

Маленька дівчинко в вінку.

І підіймалися горою

Години, складені в добу.

Твій погляд пильно так дивився

Кудись в майбутню самоту.

І не один з дороги збився

Від того погляду в вінку.

Ти біле у блават квітчала.

Зачарувавши всю росу,

Колись комусь подарувала

Любов, заквітчану в вінку.

А я сумую за тобою

В пустелі снігу і піску

І залишаюся собою:

Маленька дівчинка в вінку.

Мама

А ти стоїш вся в біле ряждена,
У далечінь зіниці уп'ялись.
Кого чекаєш, мамо?
Ти ж бо стомлена.
Дивись, вже навіть обрій посивів...

Чекаю я усіх своїх синів...
В полях звитяги, на морськім путі,
Де лиш не клали голови свої.

А ти чекаєш - обрій посивів.
Усіх вже пережила ворогів.
Стоїш, мов вишня коло хати
Відтоді, як проходили сармати твої степи.
Чекай... терпи...
Вже не повернуться сини.

У вишитті, у соняхах, в блакиті
Твої роки так важко пережиті.
Чи чуєш, мамо, все колись мине.
Та матері любов повік не згине,
Вона віки отак чекає сина.
Вже обрій утомився від зіниць...
Яка ж в твоєму серці, мамо, міць!

Дозволь вклонитись, впасти на коліна,
Радіти, що я теж твоя дитина!
Дозволь припасти до твого чола...
Ти будеш, є і ти завжди була.
Поглянь, як розквіта твоя родина.
Ти мати, ти любов, ти Україна!

***

Мабуть почну з зажурених тополь,

А потім підіймусь в зимове небо.

Побачу дим – згорів уже вогонь,

Але чому знов думаю про тебе?

Ось вітер в кучері твої зашелестів,

Твої уста всміхаються привітно,

Міцна рука й сокола погляд твій

І дотик тут твій невимовно ніжний.

Від мене ти ще й досі не пішов,

Хоч з того часу стільки падав сніг...

Були і сльози, може і любов,

Та навіть час забуть тебе не зміг.

***

У скелі днів прорізавсь промінь сонця.

Сама не знаю через скільки літ

Я стала перед Каменем повстанцем,

Мов в ту далеку неповторну мить.

Крізь стіни проступав потік століть,

Душа тремтіла неповторно строго.

Я ,як тоді, ішла в похід

На Гострий камінь – профіль серця твого.

Сопілка розітнула вічну тишу,

Галявина манила до нікого.

А камінь – він проник у мою душу

Кривавим пазурем орла гірського.

***

Якби то десь у далині

Чи то доріг, чи то років

Зустріть тебе –

Який би спів лунав у серці!!!

***

За синім небом Либохори

Живе собі стара зима.

Вона ще знала Лейбу хвору

І нас з тобою зна вона.

Вона стара, що аж кошлата,

В снігу волосся й рукави.

Там десь у ній згубилась хата:

З квітками вікна, двері й ми.

Там в ній згубилось все насвіті,

Усе, що в нас колись було.

(можливо нею в цьому літі

стального Крука замело).

Живе і досі там на багнах

Від світу старша, ой стара,

Така заплакана і гарна

Любові нашої зима.